Наратив у дискурсі допиту

Анотація

Анотація. Актуальність дослідження пояснюється відповідністю сучасним науковим розвідкам у галузі когнітивно-дискурсивної парадигми щодо прагматичних факторів оптимізації усної інституційної комунікації, вивчення мовленнєвого впливу, запобігання та подолання невдач та конфліктної комунікації. Метою дослідження є аналіз комунікативно-прагматичних характеристик наративу допитуваного в дискурсі допиту на етапі досудового слідства. Висновки. Формальність, трафаретність та ритуалізація дискурсу допиту характеризується наявністю структурно-інваріантних частин у діалогічному тексті допиту: «вступ», «спрямована розповідь» та «перевірка». Специфіка хронотопу полягає в тому, що прототипним місцем спілкування є кабінет слідчого; дискурс допиту відзначається анахронізмом (невідповідністю часу дискурсу та часу розповіді), що виявляється у використанні різних граматичних форм дієслова та прислівників для часу дискурсу і часу "оповідань". Характерною рисою інституційної форми допиту є поєднання наративу з діалогічним спілкуванням, в процесі якого слідчий уточнює, переформульовує або розширює наратив допитуваного за допомогою навідних питань та коментарів. Слідчий керує наративом оповідача, зосереджуючи увагу на деталях історії з метою відновлення забутих або ненавмисно пропущених фактів; застосовуючи маніпулятивні прийоми і тактики, попереджаючи про кримінальну відповідальність, використовуючи викладену історію як основу для інтерпретації інших фактів справи.